Вівторок, 6 Грудня, 2022

Як метрополітен Едмонтона розвіяв міф?

Ні для кого не є секретом, що перший і найдавніший метрополітен було відкрито у місті Лондон у 1863 році, і його єдина лінія простяглася на 4 милі. Цікавий факт, що перший день вдалося перевезти 38 тисяч пасажирів. 

З кожним роком цю розкіш почали відчувати й у інших містах, та містяни Едмонтона почали переміщатися під землею у другій половині ХХ століття, а саме – у 1978 році. Щоправда, нічого не відбувається просто так, само собою. Передували тому всьому події паперові і фізичні роботи. Далі на edmonton-future.

Ідея і перша цеглина

“Bechtel Ltd” – саме цій компанії, яка існувала у нашому місті, було надано завдання підготувати все і вся для початку робіт по будівництву метрополітену в місті. Сталося все у 1962 році і через 12 років, отримавши карт-бланш і 65 мільйонів доларів, компанія розпочала роботи. 

“Першу цеглину” було закладено у 1972 році і через 6 років у 1978 році мешканці Едмонтона приєдналися до когорти міст світу, які отримали таку розкіш. 

Існує стереотип серед населення планети, що метро будують лише в тих містах, де населення сягає позначки понад 1 мільйон осіб. Та цей стереотип не поширився на Едмонтон, і на момент відкриття у 1978 році в Едмонтоні проживало 445 тисяч мешканців. Ось тут то і відбулося розвіювання міфу, який згадувався на початку. Та і цей факт є не останнім цікавим. Едмонтонці були першими у Північній Америці і в Західній Канаді, хто міг користуватися такими принадами технологій.  

Самі будівельні роботи закінчилися у 1977 році, і ще 1 рік тривали випробування, щоб поїздки пасажирів були безпечними. Саме того року відбувалися всесвітньо відомі змагання – Ігри Співдружності. Чи було відкриття метрополітену приурочене до проведення змагань, невідомо.

6,9 кілометра – такою була довжина лінії метро, яка брала свій початок зі станції “Belvedere” до станції “Churchill”, через “Stadium” і “Coliseum”.

В перші роки існування, як і в більшості міст світу, станцію метро Едмонтона важко було уявити без кабін спостереження, де сиділи не найвеселіші працівники, і звичайних середньостатистичних турнікетів. Дещо згодом станції метро були обладнані спеціалізованими автоматами для сплати за проїзд, завдяки яким вдалося суттєво зменшити кількість персоналу.

ХХІ століття

На зламі ХХ і ХХІ століття на станціях метро Едмонтона вперше з’явилися всі необхідні механізми для пасажирів з інвалідністю, щоб полегшити їх перебування в метро.

В ті ж часи, такі станції, як “Belvedere” і “Clareview”, у зв’язку зі збільшенням вагонів було дещо подовжено, щоб була можливість вміститися всім п’яти вагонам рухомого складу. З цього можна зробити простий висновок, що пасажиропотік став зростати, і за перші роки нового тисячоліття він виріс майже на 80 відсотків. 

На той момент мережа метрополітену складалася з двох ліній, синьої і червоної, і нараховувала 18 станцій. Загальна їх протяжність з настанням ХХІ століття сягала 16 кілометрів. Неважко здогадатися, що середня відстань між станціями становила майже 1 кілометр.    

Станом на 2014 рік, щоденно метрополітен Едмонтона перевозив майже 100 тисяч пасажирів. 

В світі все постійно змінюється і оновлюється, ось і наш метрополітен, який вважається відносно молодим і юним, відносно лондонського та інших міст, намагається не “пасти задніх” і періодично в цьому виді транспорту відбуваються зміни і оновлення. Так, у 2014 році була відкрита вітка між станціями “Churchill” і “NAIT”. 

Абсолютно ні для кого не є відкриттям, що таких видозмін і доповнень попереду чимало. 

Для когось едмонтонський метрополітен ще юний, але в свої молоді роки він вже може бути взірцем для інших побратимів у інших містах світу, які були народжені раніше, і нам лише залишається тим фактом насолоджуватися і пишатися. 

Latest Posts

.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.